Ще раз про забобони. Тепер серйозно

Цікаво, що мій пост про забобони став найбільш популярним та найбільш обговорюваним порівняно із іншими постами. І я, стикаючись із “суєвір’ям” у повсякденному житті, не раз чув нерозуміння у свій бік, мовляв : “ну що ти такий категоричний, нехай собі кожен вірить у що завгодно. Тобі то що?”.

Тому я хочу розказати, доволі особисту історію із свого життя, щоб розставити усі крапки над і.

Справа в тому, що “суєвірним”, у дещо особистому значенні цього слова, я ще був до недавна. А все це через пережиту травму в дитинстві. Суєвірним – здається ще мягко сказано. Симпотоми дещо схожі до шизофренії, в м’якій правда формі.

Будучи малим, як і всі діти, я знав, що розумію далеко не все в цьому світі. Авторитет на знання належить дорослим. І якщо, я чогось не можу пояснити – а дорослі стверджують що так воно є – значить так воно є, і коли я підросту – зрозумію.

Парні числа наприклад. Казали що дві квітки даруються на похорон, чотири – взяагалі в Китаї означає смерть, а 6 – це число диявола. Не дивно, що ще змалку я впитав певну “нелюбов” до парних чисел. Лише зараз я відносно тверезо можу оглянутись назад і оцінити ситуацію. В дитинстві це ж було на рівні підсвідомості, приймалося як факт.

Будучи дитиною я знав, також, що не гоже іти спати, непобажавши усім надобраніч та не поцілувавши маму/тата/діда/бабу. Цей ритуал повторювався з дня у день і виконувався вже на рівні автоматизму.

Аж доки не захворів на рак дідо. Він хворів декілька місяців, я знав що він помре, але я не знав що то означає. І одного вечора, коли дід уже спав – я відхилився від ритуалу. Не поцілував, та не побажав на добраніч, жаліючи щоб не розбудити. Тої ночі дід помер. Мені і досі, 15 років по тому, важко про це згадувати і писати, але принаймі тепер я це можу.

Я звичайно винив себе. Дитяча психіка натякала, що саме відхилення від ритуалу – спричинило смерть. Страх, що це повториться знову, заставляв мене ще довгий період часу неупинно відбувати ритуал. Я нікому про це не розповідав, але у моменти коли мама/баба ображались на мене за щось, та небажали казати надобраніч у відповідь – я не лягав спати. Я страйкував, капризував, скандалив, але добивався того, щоб зі всіма помиритися та ввічливо попрощатися та “чмокнути в лице”. Я нехотів більше нікого втрачати.

Поступово також почали проявлятися інші симпотоми. Я молився свою коротку молитву. Кожен раз коли я відчував якусь тривогу, що стосується рідних (а пізніше сфера розширилася), я повторяв цю молитву-мантру. В залежності від рівня тривоги, мантра могла повторюватися 1 раз, три рази пять разів або сім. Звичайно вона повторювалась не вслух, проте займала ресурси час і увагу. Коли я бачив, що тривога минає, і нічого страшного не сталося – цей новий ритуал укорінювався в мозку як “дієвий” та повторювався в майбутньому. П’ючи воду я робив непарну кількість ковтків. Адже два на похорон, чотири це смерть а шість – число диявола, всі ж це знають. Кидаючи цукор в чай – те саме. І якщо 1 ложка цукру – це замало а три це забагато – я кидав три, по половині.

Бували випадки коли виконаний ритуал не допомагав, і ситуація ставала гіршою (здоров’я близьких погіршувалося, провали в навчанні, нерозуміння в соціумі) – я придумував новий ритуал, проте не замість поточного а вдодачу. Слово “придумував” не зовсім підходить, це відбувалось спонтанно і не зовсім із участю ratio. Відмовлятися від недієвого ритуалу я звичайно не міг, адже відмова від ритуалу “самі знаєте до чого може призвести”.

Виходило так, що кількість шизо-ритуалів множилась в часі, і зчасом стала займати надто багато часу та уваги. Читаючи зараз різні статі, розумію, що стояв на порозі шизофренії. Проте це було приховано від оточуючих.

Тут чітко проглядається принцип формування суєвірного світогляду людини. Дотримуючись ритуалу, людина підкріплює його, якщо принаймі в результаті нічого гіршого ніж поточний стан речей не стається. Заслугу цієї так званої стабільності людина приписує звичайно що ритуалу. Яскравим прикладом даної ситуації є всім відомий “Культ карно”. Коли аборигени, бачачи як літаки привозять їжу та одяг людям в аеродромах, почали будувати “симуляції аеродромів” із бамбука та листя, думаючи що саме так вони прикличуть літаки до себе. Це так зване “містичне мислення”, мислення в рамках “причина результат” де причиною вважається БУДЬ ЯКА подія яка передує результату.
Відмовитись від ритуалу не дозволяє страх, що станеться щось погане. Коли ж ритуал передує чомусь поганому, людина шукає нових ритуалів, або картає себе за невиконання або неправильне (неповне) виконання одного з попередніх.

Це замкнутий круг, призводить то поневолення особистості. Вона стає рабом ситуації, автоматичним створінням, увязненим страхом.

Вирватись із цієї ситуації допоможе лише страйк. Внутрішній страйк викликаний огидою від всього та втомою. Повстати проти цього не можна тихо. Перше чого вимагає одужання – це допустити такий варіант, що те найгірше чого ти боїшся коли небудь таки станеться. Подивитись в очі свому страху вимагає надзусиль та злості.

Колись, щоб позбутися страху темряви, я після перегляду котрогось із фільму жахів, виходив посеред ночі надвір, ішов в сад та намагався пробути там якомога більше часу. Інстинкти самозбереження кричали – біжи, адреналін виділявся, йшли мурашки по тілу, все єство говорило про те що те, що ти зараз робиш – перечить здоровому глузду. Але тільки повторивши такі дії декілька разів, я зрозумів, що страх помалу відступає.

Так само із забобонами. Одного разу, скзавши собі досить, я мало того, що перестав рахувати, кількість ковтків – я спеціально почав робити парне число ковтків. Та з жахом чекав, коли станеться щось погане. Пробудившись зранку та зрозумівши, що небо не впало на землю, а сонечко знову зійшло, я почав руйнувати і інші шаблони. Знову ж таки не просто ігнорувати, а робити навпаки. Це стосувалося не лише моїх “персональних ритуалів” але і забобонів загалом. Робити наперекір. Сідати на кут, парні числа і все таке. І кожного разу, бачачи, що нічого не відбувається, цей навик закріплювався, і руйнував старий.

Аж доки мій внутрішній статист засвідчив, що ситуації що стаються зовсім не корелють із ритуалами. Не важливо виконати його чи ні – ситуація стається такою якою повинна була статися, я помалу пішов на поправку. Тут важливо зупинитись. Адже подальше навмисне діяння наперекір забобонам може попродити нові забобони просто протилежні поточним. Важливо, щоб підверджень “за” і “проти” забобону було приблизно одинаково.

Зараз я можу сказати, що по відчуттях повністю поправився, рани зажили. Проте одного я не хочу допускати : це рознесення тієї  зарази, якою хворів я в маси. Це однозначно злочин. Це дрянь, яка псує життя. Поневолює, зводить з розуму. Особливо бісить, коли схожу пургою зомбують дітей. Викривлюють їхню ітак нестійку психіку. Яка як гупка впитує все, що скаже мама з татом. Знаю, що збоку, це може виглядати безобіно. Проте в сукупності, уся та забобонність колись може вистрелити болючою травмою. Мало яку ситуацію підкине дитині життя, і хто зна які висновки вона зробить, базуючих на “знаннях” отриманих в дитинстві.

Дякую за час.

Чому перстав писати

Мене запитують чому перестав писати. Відповім, але спершу трохи бекграунду.

Ідея писати блог не виникла спонтанно. Думки в голові поступово все більше і більше просились на свіже повітря, аж поки все не почало виходити через верх. Несказані ідеї ще гірше аніж відсутність ідей. Вони мучать і виїдають зсередини.

Відсутність художнього смаку, малий словниковий запас, страшна неграмотність, сором’язливість не стали назаваді моєї першої статті (як, зрештою, не стають і зараз). Тоді ще під вигаданим іменем та з чужою юзерпикою я опублікував першу замітку на blogspot. Це був вечір. Не хотів лягати спати, чекав коли одразу з’явится якась статистика простежиться хоч якась активність. Ясно, шо моя наївність з мене посміялася. Але ж хочеться щоб не впусту…)

На сторінці нікого, я продовжував клепати все, що наболіло. Структурувати думку та викласти все так, щоб не вийшло, що перечиш сам собі, як виявилось, – надскладна задача. Тоді я зрозумів наскільки бідними є слова так якою батогранною може бути правда.

Зараз веду цей блог. В місяць ледве назбирується 50 -70 відвідувачів. Ясно, що з моїх “сочєнєній” користі, як з бика молока. Але думки продовжують проситися на волю. Правда зараз більшість із них ідуть “в стіл”, так як надто сирі для публікацій, а часу на корекцію, нажаль, немає.

Тим не менше, виклад думок в текстовому вигляді дозволяє розібратись самому з собою, виділити та окреслити найважливіше. Це свого роду канал, по якому я теперішній можу спілкуватись із самим собою у минулому. Мені здається це вартує робити кожному, це має сенс.

Ідеї заслуговують на те, щоб ними ділились. Можливо колись сказане саме тобою слово стане вирішальним у прийнятті котрогось із рішень у житті людини і врятує комусь здоров’я, шлюб, життя. Я гіпербулізую зараз, звичайно, проте ефект метелика ніхто не відміняв.

Так само сказане нами може зашкодити. Тому до сказаного треба ставитись відповідально, проте не параноїдально відповідально. Десь-колись дати слабину, висказатись емоційно чи нелогічно можна. Головне, щоб це не набувало постійного характеру.

Також, мені здається, не менш важливим є чесність перед собою і перед тим, хто це може прочитати. Спочатку я зазвичай старався писати замислувато, пафосно, щоб приховати за метафорами ту нікчемну істоту якою я є. Зараз же я вважаю, що такий підхід – пуста трата часу. Кого дурити? Самого себе? Коли в майбутньому я захочу згадати ким я був, чим жив, що відчував, відкрию текст а там – людина, якої я ніколи і не знав? В чому тоді сенс?

Потрібно знати для чого ти робиш те, що робиш. Якщо ти хочеш популярності, то писати такі статті – ясно шо не той шлях. Аналізуючи статистистику, я бачу, що найпопулярнішими є ті статті у яких гучний заголовок. Заголовок у якому є питання, число, слова обурення, чи контрверсійність гарантує вашій статті більшу популярність. Люди звикли судити по заголовкам і навіть якщо всередині – текст набраний вашим папугою – з хорошим заголовком він буде популярним.

І останнє, що є також причиною майже відсутності публікацій останнім часом – це піднята планка щодо цінності інформації. На словесний понос спроможний кожен. Але наскільки він потрібен іншим. Є мільйони точок зору на одну і ту ж ситуацію. З чого я взяв, що моя цінніша за інші, щоб той тратив свій час на куштування мого делікатесу? Думки, в які я вклав масу часу і енергії, які підтверджуються на практиці, які можуть принести якусь практичну користь читачу є сенс висвітлювати. Як тільки я це зрозумів – відпало бажання писати щось ще. Що хотів сказати – ніби сказав. Далі треба час. Щоб загартувались нові “відкриття” та згоріли ті, які нічого не варті. Буде щось вартісне – обов’язково тут з’явиться.
А зараз – дякую за Ваш час.

Новий Завіт vs Катха-Упанішада. Паралелі

Ця стаття – прості паралелі, котрі виникали у мене при прочитанні одного з найдавніших ведичних текстів КАТХИ-УПАНІШАДИ (v ст до н.е.)


КАТХА-УПАНИШАДА ч1. п2. 5

Живуть серед невідання і вважають себе розумними і просвітленими, нерозумні люди кружляють знову і знову, слідуючи невірними шляхами, в точності як сліпі, ведені сліпим.

НОВИЙ ЗАВІТ Мт 15:14

А коли сліпий водить сліпого, обоє до ями впадуть…

 


КАТХА-УПАНИШАДА ч1. п1. 23

Пропозиція царя смерті , коли Начікета запитав його про істину

Проси богатства и долгой жизни. Стань [правителем] над огромной областью. Я сделаю тебя пригодным для наслаждения [всеми] желанными вещами.

Любых вещей, что желанны, но труднодостижимы – проси по своему выбору. Вот женщины с колесницами и музыкальными инструментами – такие, безусловно, не могут быть обретены смертными. Тебе будут служить они, предлагаемые мной…

НОВИЙ ЗАВІТ Мт 3. 8-9

8. І знову бере Його диявол на вельми високу гору і показує Йому всі царства світу і славу їхню,

9. І каже Йому: Усе це віддам Тобі, якщо впадеш ниць і поклонишся мені.

У обох випадаках герой відмовляється від того, і обирає духовність


КАТХА-УПАНИШАДА ч1. п2. 6

После смерти тела возможно попасть в иной мир. Но средства достижения этого мира не открываются человеку запутавшемуся, идущему наощупь, привязанному к богатству.

НОВИЙ ЗАВІТ Мк10. 25

Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Божеє Царство ввійти!


КАТХА-УПАНИШАДА ч1. п2. 7

Лишь немногие слышали об истинном “Я”. А из услышавших только горстка посвящает себя Его реализации

НОВИЙ ЗАВІТ Лк 14. 24

Бо багато покликаних, та вибраних мало!


КАТХА-УПАНИШАДА ч1. п2. 8

Великолепен тот, кто рассказывает о Нем; мудр тот, кто слушает о Нем. Воистину чудесен тот, кто услышал о Нем и постигает Его.

НОВИЙ ЗАВІТ Мт13.

19. До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і краде посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою.
20. А посіяне на кам’янистому ґрунті, це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його;
21. але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж утиск або переслідування настають за слово, то він зараз спокушується.
22. А між терен посіяне, це той, хто слухає слово, але клопоти віку цього та омана багатства заглушують слово, і воно зостається без плоду.
23. А посіяне в добрій землі, це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він приносить, і дає один у сто раз, другий у шістдесят, а той утридцятеро.
(Від Матвія 13:19-23)


КАТХА-УПАНИШАДА ч1. п2. 12

Мудрый, медитируя на свое истинное “Я”, узнает это древнее Божество. Его трудно увидеть. Оно недоступно. Оно находится в пространстве сердца, в бездонной пропасти. Постигнув Его, мудрый освобождается от цепей веселья и скорби.

НОВИЙ ЗАВІТ ЛК17:20-21

20. А як фарисеї спитали Його, коли Царство Божеє прийде, то Він їм відповів і сказав: Царство Боже не прийде помітно,
21. і не скажуть: Ось тут, або: Там. Бо Божеє Царство всередині вас!


http://www.bible.com.ua/

http://www.aquarium.ru/misc/pdf/katha_upanishad_full.html

http://scriptures.ru/katha.htm

Моє світобачення

derevo

  1. Найкраща книга – книга природи.
  2. “Я” – це ідея. Довкола неї будуються всі наші думки. Думки породжують дії. Дії творять або руйнують світ.
  3. Формування ідеї “Я” – результат соціального впливу, біологічного спадку, випадку та власних вольових зусиль.
  4. “Масштаб Я-Ідеї” – обсяг тих об’єктів чи явищ, яких я вважаю собою.
    10402645_710272452362700_9104790302837614707_n
  5. Крок в сторону збільшення масштабу Я-ідеї – це сходинка на шляху духовного розвитку.
  6. Енергія життя людини завжди і незмінно проявляється на благо Я-ідеї. Міняється ж лише те, що входить у поняття Я. Звідси : егоїзм (любов до Я) – основа всього живого.
  7. Ми засуджуємо прояв егоїзму “малого-Я” та возвеличуємо його ж для “Я-великих”. Перше ми називаємо злом. Друге добром.
  8. Нема зла, є невігластво. Недорозвиненість ідеї “Я”.
  9. Мораль – це система цінностей, що проявляються на етапі великого – Я. Моралі не вчаться. Мораль це те, що народжується зсередини як результат саморозвитку, а не приходить ззовні.
  10. Все є свідомість.
  11. Свідомість – це динамічна система, зациклена сама на собі. Свідомість – те, що пізнає.
  12. Свідомість кожного – це проекція всесвітньої свідомості в різних перспективах. Мала і велика свідомості завжди взаємозалежні.Read More »

Стан

Найгірше це миті, коли в середині – нічого : ні думок, ні захоплення, ні сил. Коли починаєш вслухатися у клацання годинника, коли починається морська хвороба від плавання просторами мережі, коли беззмістовність і абсурдність заповнює 90% ресурсів твого мозку. Цей стан один з найгірших. Цей стан, час від часу, торкається кожного…

00183978

Море справ дозволяють притупити це вдчуття, віднести його на другий план. А коли стоси документів вичерпуються, стіл стає чистішим від стікерів, – те, що ми ховаємо, знову випливає назовні.
“А для чого це все?” – доноситься з підвалу підсвідомості. І ти знову намертво забиваєш двері, заставляєш їх книжковими полицями та старим мотлохом…

“А для чого це все?” – продовшує хрипіти голос зсередини.Read More »

Потреблятство

Найвеличніші будівлі характеризують свою епоху. Замки і палаци характеризують епоху в житті народу коли першоосновою та самоціллю його буття була держава та влада. Величні храми вказують на період зсуву орієнтирів у суспільстві в сторону духовності. І навіть на фоні зубожіння населення – храми, це те на що ніколи не жаліли зусиль, грошей та часу наші громадяни.

Яка зараз ситуація? Які найвелиініші будівлі ствоюються в наш час? Не важко догадатися, що це – товарні комлекси, супер-мега-гіпермаркети. А це означає, що ми живемо у епоху “потреблятсва”. Тепер місце царя-бога займають матеріальні блага.Read More »

Еволюція?

Достатньо цілісну картину принципу еволюції в теорії Дарвіна я зумів осягнути лише в університеті. І не на предметах біології (яких на факультеті електроніки не могло і бути) – а на курсі “Теорії Алгоритмів”, який охоплював базові принципи програмування штучних нейронних мереж та використання генетичних алгоритмів.

Спочатку, я гадав, що розумію теорію еволюції, доки мені не прийшлося застосувати ці знання на практиці. Треба було написати програму для екстремумів функції, що базується на генетичному алгоритмі.
Тут мені траплялися деталі, які зазвичай упускаються з уваги, але які є не менш важливими, аніж загальний принцип, Read More »