Голодування. Решта днів.

Одразу прошу вибачення не випадало можливості публікувати день в день. Тому публікую тут все і одразу. Обережно много букоф мало малюнків!

День третій.

Снилась їжа. Снилось, що я щось взяв до рота, але згадавши, що не можна, швидко почав випльовувати все, з думкою “який же я дебіл, я все зіпсував!”. Цей сон – дуже хороший признак. Признак того що, як я і вже казав раніше – ідея заборони на їжу, уже дійшла у мою підсвідомість.

Адже саме підсвідомість малює нам сни. А отже ми ідемо правильним напрямком. Ось-ось і та ідея закарбується в підсвідомості. І почне діяти.

Діяти – я маю на увазі змінювати мій організм. Саме підсвідомість впливає на процеси які відбуваються в організмі. Є процеси підконтрольні свідомості – як от рухи моїх пальців, які набирають цей текс. І то це не зовсім так. Свідомість генерує слово. Слово поступає в підсвідомість. А вже підсвідомість подає сигнал тілу, щоб набрати слово. Адже пишучи слово я не задумуюсь як набрати кожну букву – а набираю слово загалом. А раз не задумуюсь – значить тут “справа рук” підсвідомості.

Навести лад у своїй підсвідомості – ось одне з головних завдань для людини. Адже безліч фобій, безліч страхів, безліч згубних емоцій, які здавалося невідомо звідки беруться, усі вони ідуть з тієї темної кімнати – з підсвідомості.

Я не кажу засвітити світло в тій кімнаті. Це дуже важко і практично неможливо. Але ми можемо спробувати ще один варіант – навчитися орієнтуватися навпомацки. Цупом. Дав сигнал – отримав відповідь. Зробив припущення що там знаходиться. Запам’ятав.

Всі гіпнотизери, всі НЛП-істи саме так і працюють. Спочатку визначають різними методами що саме знаходиться в тій кімнаті. А вже потім, знаючи що і де – змінюють його. Після чого людина, яка виявляється сама про себе менше знає аніж гіпнотизер, не знаючи чому – робить те, що від неї вимагалося, вважаючи це своїм бажанням, адже воно прийшло з підсвідомості.

Саме тому тренувати підсвідомість,  вважаю, дуже важливо. Осідлавши підсвідомість – ми осідлаємо самого себе, і навіть більше, – того хто не здатен контролювати себе сам.

Ось що дає голод.  Він розвиває силу волі. Сила волі як мускул. І чим більше ти ідеш всупереч самому собі, всупереч своїм бажанням, примхам, поривам, незважаючи на незручності – тим сильнішим стає той мускул, і тим більше ти звільняєшся від тенет.

Яких тенет?? Це важко пояснити. Але це легко попробувати. Ось я, вже всього третій день, але вже починаю розуміти де є “я” – той хто говорить “не зараз!” – і де є той “хочу”, кого потрібно побороти.

З часом ця межа стане дуже чіткою. А знаючи ворога – його можна перебороти.

День четвертий.

Хочу відмітити, що крім того, що підсилилось відчуття запаху, також підсилились і інші відчуття а також почуття. Наприклад, мені вдається зібратися. Мені непогано іде робота, що навіть, як бачите вистачає часу, щоб щось тут писати. Не болить голова(вона вже і вчора не боліла). Мені вже майже зовсім не думається про їжу. Навіть якщо і думається, то лише тоді, коли відчуваю сигнали зі шлунку. Раніше, це були сигнали з голови. А зараз я явно відчуваю шлунок. Це добре. Адже це відчуття – і є тим справжнім відчуттям голоду. Те, що я відчував раніше – це відчуття голоду+звичка+результати дії розуму, який різними методами чи поганим самопочуттям заставляв мене їсти.

Тепер – це щось схоже на голод. Але насправді йому ще далеко до того, який би вартував уваги.

Ісус Христос не їв 40 днів і 40 ночей, а на 41-й зголоднів. От тоді він почав відчувати справді критичний  голод. Відчуття справжнього голоду – це відчуття того, що організму критично бракує поживних речовин. І якщо резерв не поповниться – організм змушений буде перетравлювати свої життєво важливі органи.

Зараз, я не потребую поживних речовин зовні. Я важу 80 кг(принаймі до початку експеремента) і я більше ніж в впевнений, що моїх запасів може вистачити на ще дуже і дуже довго. І це не погано. Саме для того запаси і відкладаються, щоб колись мати змогу бути використаними. А уявіть собі, що запаси – наприклад та сама жирова тканина – не розсмоктується роками. Звичайно організм робить все, щоб зберегти її у допустимому стані – але все одно, уникнути ускладнень виходить не завжди.

Щоб не було застою – запаси повинні спалюватись.

Це ще один із плюсів голодувавання.

Також мене перестали боліти зуби, які боліли до експерименту. Чи це результат того, що я просто нічого не беру до рота. Чи це результат лікування  – побачимо в кінці. Але це факт.

Ось-ось, як кажуть вчені, ще через 2-3 дні у мене має настати так звана “криза”, коли весь організм перейде з шлункового режиму харчування, на енергозберігаючий режим. Кажуть що після того – вага втрачається набагато менше. Організм стає економнішим.

А це означає – а це означає – що організм перестає хвилювавтись через дурниці(це потребує енергії), перестає переживати надміру та інше.

І  що найбільше цікаво – ясність мозку – чистота думки, та енергійність – залишаються такими ж або навіть більшими.

Господь подбав і про це. Як і в будь якої тварини – загострюється слух нюх та зір, коли та голодна. Так і в людини. “Відрізається” лише те, що найменш необхідне. А те що дійсно потрібне  – підсилюється(щоб збільшити шанси вполювати здобич у тварини наприклад)

Позбавитись штучного тягару, який ми самі накладаємо на свої плечі, і самі штучно надаємо йому ваги.

Ось що дає голодування. І не так важливо що після “кризи” відкривається друге дихання, а те, що відкривається зовсім інакший спосіб мислення та спосіб сприйняття. Я вже з кожним днем відчуваю зміну все більше і більше.

Починаю помічати ті речі, на які колись не звертав уваги.

Такі дрібниці які, здавалося колись були не значними, а тепер чогось все більше і більше ваблять своєю невідомою маною.

Я стаю ближче з світом. Я розумію, є люди які скажуть, що це не нормально, що це затьмарення розуму. А мені здається навпаки. Затьмарені вони, котрі через дебрі своїх бажань, абстракних цілей та страхів – не бачать справжнього світла, того яке світило завжди.

А експеримент продовжується 🙂

День п’ятий

Чим відрізняється голодування від голоду? Під час голодування – я не їм добровільно – під час голоду – примусово. Саме тому голод сам по собі не може бути корисним.

Коли нема чого їсти – до чого тут сила волі. Сила волі в цьому випадку мало того, що не тренується, а й пригнічується.  Бере страх. Береться агресія.

Агресія, яка виникає під час голоду, виникає насамперед через усвідомлення свого безсилля, а не через фізіологічний аспект голоду.

Ось як буває. Один і той самий процес, який відбувається – набуває протележних властивостей, в залежності від того, як людина сприймає те, що робить.

І я підозрюю, що цей принцип справедливий далеко не лише під час голодування.

Голод деморалізує людину. Голод вибиває її з колії, заставляє шукати різноманітні шляхи, задля того, щоб знайти хоч щось поживне. Людина в час голоду знервована. Людина починає намагатися їсти все, що хоч трошки схоже на їжу – а це подекуди гірше аніж не їсти нічого. Мені здається(лише здається) що це ще гірше, аніж не їсти взагалі. Адже коли у шлунок не поступає зовсім їжі, організм переходить на резерв, і зводить до мінімуму енергозатрати на роботу шлунку. А коли час від часу тривожити шлунок, він не може спокійно перейти у цей режим.

Звичайно при дуже сильному голоді, як це наприклад було в Україні у 30-40 роках, тут абсурдно говорити про те що краще, що гірше. В таких випадках, коли в людей критичний голод – всі методи хороші. Я ж кажу про недовготривалий час.

Сьогодні відчуваю себе добре. Попив трохи соку. Дуже розболілось піднебіння, наче корч зловив. Чи то через те, що він холодний, чи може через якийсь специфічний склад(хоч на упаковці вказано 100% яблучний), але більше я його не вживав.

Цікаво було б зважитись. Проте немає можливості.

Ще хочеться відмітити сон. Сон проходив напрчуд спокійно(ніяка їжа не снилася). І до того голодним дуже легко вставати зранку. Принаймі мені. Це ще один плюс.

Завтра переходжу на лише воду. Ато неясна кась ситуація з організмом. Від кави переважно – не добре. Від чаю – плюс,мінус. Ну а сік мені здається лише шкодить. Можливо тому, що він магазинний.. незнаю.

День шостий.

Зробив дурницю зранку попив чаю. Почуваю себе не погано, але не відчуваю голоду. Вирішив пошукати в інтернеті і виявив наскільки я лоханувся.

У всіх методиках лікувального голодування строго не рекомендується вживати якийсь інший напій окрім води. Тобто те що я робив дотепер не можна вважати голодування? І довгоочікуваної так званої “голодної кризи” мені годі й чекати?

Але нічого настане осінь і експеремент повториться. Тоді вже надіюсь все буде по феншую.

Ну і нічого, подумав я, зате кілограми скинув. Сьогодні випала можливість зважитись. Виявилось що з 80,4 кг, позначка моя опустилась до 75,1. Тобто практично приходилось втрачати по одному кг в день.

Скажу чесно голодування по вихідними днями дається набагато важче аніж коли я був на роботі. Кругом запах їжі, кожен заохочує поїсти, по сто раз перепитує і дивується чому ж я не буду – “А що навіть кавуна не будеш?? та то ж вода?”.

Також прийшлось сьогодні трохи покосити трави, помотати круги на велосипеді, та поносити відра з водою. Під кінець відчувався якийсь дивний стиск у грудях, ніби я затиснений гіганстськими лещатами. Але згодом те відчуття проходило.

Та й не робити нічого я не міг. Організм підсвідомо шукав собі заняття, аби не думати про те чим багаті столи. Це напевне ще один плюс голодування. Пропадає лінь. Є втома але не лінь. А це різниця суттєва.

Лінь це відсутність стимулів у мозку – втома – послаблення реакції організму на команди, які посилає мозок в наслідок перевиснаження.

Так от втома є, ліні немає.

І це добре.

День сьомий

Ранок. Снилося що я хворий і не можу рухатись. Лише пробую оглянутись одразу падаю. Ось вона реальна втома. Почався другий день коли заборони на вживання будь чого окрім води. І лише тепер я відчуваю слабкість. Слабкість у мязах, потемніння в очах. Головукружіння. І це лише після першого дня і першої ночі на воді. Правда тут ми мусимо врахувати що і 5 попередніх днів організм виснажувався.

Сьогодні останній день. Побачимо чи протримаюсь. Ато дружина уже починає злитись, ну ви розумієте..)

Плюс, “між нами дєвчонками”, дошкуляє неприємний запах “ізарта”. Коли раніше я міг запити його чи чаєм чи соком, то зараз зась. А чищення зубів допомагає як мертвому кадило. Ось так і живем.

Далі буде…

Йдемо далі. Вечір. Звершилось. Закінчився сьомий день. Я дозволив собі трохи каші зі злаками та медом. Річ скажу вам – божественна. Напевне тому що я голодний.

Коротко як пройшов день. Снилось що я паралізований. Не можу рухатись. Час від часу падаю. Не можу зібрати сили яких би зусиль не прикладав. Потім згадав що сплю – порахував до трьох і мвдалось пробудитись. Відчував себе поломаним та прибитим. Думав не зможу з лішка встати. Але вийшло.

Зібрався до церкви. В церкві відчував себе героєм твору “Старий і море” Ернеста Хемінгуея. Такий же виснажений, я раз у раз собі повторював – лише не впасти, лише не впасти. І коли відчував, що земля починає тікати з під ніг, одразу старався дивитись у інший бік, думати про щось інше, сконсентруватися на щось інше, поміняти ногу і так далі. Потім це увійшло у звичку і стояти стало трошки легше. Після церкви був обіцяний візит до батьків. Іти було важко. Людей, що зустрічалися мені або не впізнавав(не зразу) або просто тормозив. Наприклад завжди коли я проходжу мимо сусідів – я вітаюся, і завжди перед тим думаю, що сказати на випадок зустрічі. А зараз – нуль емоцій. Якби дружина не підказала що треба привітатись ішов би й далі як партизан.

Мама спекла чудовий яблучний періг. Я відмовився. Проте від кампоту вирішив не відмовлятися, оскільки уже вечоріло.

Я і уявити ніколи не міг, що пів склянки яблучного компоту можуть дати стільки енергії і на стільки підняти дух. Вже за якусь мить я чудово себе почував, хотів десь гуляти, помагав в дечому татові. Та й хотіти їсти перестав. Складалось враження що я зможу іще тиждень протриматись без їжі. Але мозок не обдуриш. Якщо вже пообіцяв поїсти ввечері то вже виконуй. От я і поїв.

Що по тому всьому можу сказати. Я задоволений. Скинув 7 кг. Виховав силу волі. Зекономив гроші за тиждень врешті решт. Надав цьому тижню якоїсь винятковості якогось додаткового сенсу.

Приємно відчувати що ти живеш ідучи до мети. Добре кидати виклики самому собі і приймати його. Добре змагатися з самим собою відчуваючи азарт та смак перемоги. Я зробив це.

Я розумію, що ціль ніщо – головне шлях. І всі питання типу “і що воно тобі дало” я волів би ігнорувати. Сам шлях був цікавий. Сам шлях дарував нові відчуття, надихав на нові думки. Зближував мене з своєю внутрішньою природою. Не важливо ще це мені дало в кінцевому результаті, а важливо те що це мені давало кожного дня.

І глянувши на це все зараз, я можу з впевненістю сказати – “то того варте!”

Дякую за увагу)

12.03.2015

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s