Як виникала мова. Власні догадки

Для того, щоб передати інформацію, наші пращури спочатку намагалися відтворити явище за допомогою тих чи інших жестів, які мали би асоціюватися у людини-співрозмовника з явищем, інформацію про яке потрібно передати. Вітер – передавався дмуханням, вогонь передавався як імітація реального вогню. Людина просто поводилася так наче біля неї реальний вогонь, вона грілась біля нього, обпікалася і так далі. Таким чином у співрозмовника, який дивився на таку поведінку, і бачив таку раніше, відбувається активація певних ділянок в мозку, які певним чином повязані із вогнем. Бачачи, що спільним між згаданими моментами “трапляння” такої події є участь вогню, співрозмовник розумів, що йдеться про вогонь.

Отже срийняття інформації можна поділити на:

1. Безпосереднє сприйняття;

2. Сприйняття через первинні асоціації(вищезгаданий приклад з вогнем).

Другий спосіб сприйняття, назвем його показуха, можна сформулювати так: “якщо ми не можемо відтворити явище безпосередньо, то потрібно вітдтворити інші явища, які можна відворити практично і які супроводжують описане нами явище”. Таким чином мозок знаходить закономірність і в ньому постає образ того явище, яке йому намагаються передати”.

Наступним етапом еволюції – була передача інформації звуками. Безперечно звуками первісні люди користувалися ще від самого початку свого існування, але не як засіб передачі інформації, та опису чогось. Вигукування звучали з метою привернути увагу, або відлякати когось. Недаремно багато із  нас зараз, сильно налякавшись починають кричати. Це первинний інстинкт, який теоретично мав би відлякати особу, яка несе небезпеку. Також, у первісних людей звуки використовувались для орієнтування, шлюбних ігор та ін. Інколи імітувалися звуки тварин. Це все вищеописане можна назвати природнім спілкуванням.

При природньому спілкуванні, людина не повинна була знати якоїсь мови чи належати до якоїсь общини. Все що треба було людині – це просто пережити описуване явище колись у житті.

Вслід за природнім спілкування настало штучне спілкування. Для цього до будь якого явище, яке траплялося штучно привязували звук або декілька звуків. Коли явище траплялося первісні люди повторювали придуманий ними звук, тим самим привязуючи той самий звук до явища. Після цього щоб передати явище достатньо було лише відтворити той унікальний звук – і в мозку тут же поставав образ описуваного явища. Хто диктував ці слова? Як домовилися люди між собою – невідомо. Але найбільше я схиляюсь до думки, що відбувся планий перехід. Намагаючись зімітувати те чи інше явище звуком – люди старались відтворити ті звуки, які супроводжують це явище. А оскільки кожен міг це робити по своємо – відбулось усереднення між всіма версіями одного звуку і установилось як слово. Якщо явище саме по собі не супроводжувалося якими небуть звуками, старались як і в випадку жестів, відтворити звуками явища, які асоціюються з описуваним. Таким чином відбувалось злиття слів та створення нового. При цьому застосовувались звичайно і жести, але все менше і менше. Враховуючи те що в різній місцевсті – різні умови(наприклад у скалистих місцевостях вітер свистить, у полі гуде) звуки відповідно у кожної общини були свої.

Далі ішов довгий шлях мутації. Общини обєднувались у племя. І тут треба було зливати слова, шукати компроміс.

Також мав місце такий ефект як, заміна асоціацій. Тобто первісне явище, яке супроводжувалось звуком, майже не траплялось, або звук залишався і починав асоціюватися з вторинними речами, які мали малий незначний звязок з тим явищем. Як, приклад, тепер – візьмемо слово “мишка”, яке зараз у нас 50 на 50 асоціюється як з твариною так і з компютерним пристроєм. Не дивно що з часом можливо і втратиться первинне значення слова, а миш – тварина назветься новим імям через ще якесь нове прив’язування, асоціацію.

І таким чином з часом робився каламбур, коктель, який зараз ми сприймаємо як мову.

Це мовлення я б назвав – мутаційним, адже воно виникло внаслідок мутацій і перемішування природнього.

Останній етап – штучне мовлення. Мовлення слова в якому виникли або “відфоноря”, або задопомогою умисного міксування та викривлення існуючись слів а також умисної мутації.

Саме в останньому стані і перебуває наша мова.

Але принцип залишився старий. Звуки – привязані асоціаціями до явищ. І для того, щоб передати інформацію про явище говорять звук (чи їх набір), і навпаки -коли ми бачимо факт – автоматично в голові відтворюється привязаний до нього набір звуків.

Писемність.

З писемністю справа була трохи іншою. Псемність розвивалась іншою дорогою, аніж мовлення. Коли вона виникла достеменнно не відомо. Але відомо, що початково до явища могли бути привязані як звуки так і малюнки. Прицьому слова не були звязані з малюнками безпосередньо. В Китаї, наприклад, один і той самий іерогліф може читатись по-різному, але означати одне і те саме явище. Або навпаки.

Зараз ми чомусь розуміємо писемність як виклад звуків на письмі. Первинно це не так. Лише пізніше було прийнято рішення відмовитись від малюнків рун та іерогліфів на користь зображення звуків на письмі. Первинно ж існували написи, яких не можливо було вимовити, а лише зрозуміти. Так само існували слова, які не мали аналогів на письмі.

Це рішення також призвело до того, що через необхідність викладу кожного слова на письмі слово треба було розбивати на звуки. Буква ‘а’, наприклад, в кожному слові могла звучати трохи по іншому, проте прийшлось відмовитись від більшої частини звуків на користь одноманітності і простоти. Виходить писемність втратила свої первинні коренні, її замінив виклад звуків, мовлення змінилось, стало бінішим і примітивнішим.

Зараз можна зустріти багато слів однакових за звучанням, але різних за заначенням – це один із негативних явищ цього рішення, цього “указу про писемність”. Первинно ж такого могло і не бути.

Так от. Ми поховали писемність. Ми утратили можливість передавати інформацію знаками.

Чи добре це? З одного боку так. Відбулась певна нормалізація. З другого – ні. Бо багато речей прийшлось придумувати заново. Прийшлось шукати вірешення, як висловити звуки, які нічим не асоційовані. Відмовившись від візуальної передчі інформації мовою знаків ми втратили дуже багато.

Найважче звичайно було передати абстрактні слова, які мали би описувати абстрактні чи невидимі речі, речі німі, речі, що не мають чіткої межі.

Візьмемо для прикладу руни. Перше значення кожної руни – не звук. Вже пізніше коли переходили з писемності на звуки почали використовувати їх для позначення звуків. Спочатку руни несли в собі сенс, який неможливо передати одним словом. В різному контексті руна грала роль іншого слова. Але всі ці слова були поєднані одним змістом, одним настроєм. Наприклад такі руни, як вдячність, любов, Бог, щастя, багатсво, несли в собі ще зміст як Бог Сонсця, Бог Багатства і так далі. Зрозуміло чому неможливо було придумати звуку який асоціювався б з такими сенсами.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s