Стеганографія. Те що мене захоплює

Що б було, якби сучасні комп’ютери оперували не двійковими сиволами а унарними?
Унарне представлення числа – це таке представлення числа, для позначення якого використовується лише один (!) символ.
Так, число ‘один’ в унарному представленні виглядатиме як 1, пять – 11111 а дванадцять – 111111111111. Далі по аналогії.

Причому замість одинички ми можемо писати будь що наприклад крапки.
Як таким чином записати, наприклад, номер 911. Здавалося, написати дев’ять крапок, потім через пробіл одну, потім ще одну. Але ж у нашому крапково-унарному світі нічоги окрім крапок і бути не може, про який пробіл ми говоримо? Дійсно, нажаль, щоб записати номер 911 ми мусимо настукати девятсот одинадцять раз по клавіші, де намальована цятка. Не надто привабливо, чи не так? А що робити коли збився? 🙂


Для того, щоб зберегти на флешці зі стандартною архітектурою памяті фразу “hello world” (або будь яку іншу фразу з одинадцятьма символами) використовуючи кодування ASCII обсяг флешки повинен сягати до 2^88 біт (38,5 млрд терабайт) проти одинадцяти байт у двійковій системі. Щоправда, вимірювати обсяг унарної памяті бітами – все одно, що час – кроками.

Для унарної системи має бути своя архітектура, в якій роль тригера (спеціального елементи котрий здатен зберігати (логічне 1) або не зберігати (логічне 0) в собі заряд) може виконувати будь що. В унарній системі уже немає вимоги, щоб елемент архітектури памяті умів приймати один з двох станів, – тут достатньо одного. А отже базовим елементом може стати будь що.


У пісочному годиннику – це піщинки, у стакані води – це грами. При чому в залежності від точності вимірювальних приладів обсяг памяті такого пристрою може змінюватись.
Запамятовувальним пристроєм може бути все. Я можу передати вам навіть шмат арматури і вньому може бути збережена певна інформація. Якщо достатньо точні прилади вимірювання, то ми можемо зважити її в точності до міліграма; виміряти довжину до мікрометра; визначити діаметр; ми можемо визначити її колір в числовому еквіваленті (наприклад використовуючи RGB представлення).

Таким чином – будь який фізичний об’єкт світу – це флешка 🙂

Питання лише в тому, чи вкладав той, хто створював (або модифікував) цей об’єкт у процес створення певний зміст.

Зміст – це не інформація. Одна і та інформація (якщо говорити про інформацію в технологічному її розумінні, як набір байт) може мати різний зміст, в залежності від того, хто цю інформацію зчитує, як це відбувається, та які алгоритми використовується, щоб ту інформацію протрактувати.

Один і той самий набір байтів, що ми отримуємо, наприклад з інтернету, в залежності від протоколу запису та зчитування може бути як картинкою так і музикою, так і виконуваною програмою. Звичайно, що якщо спочатку у цей набір байтів вкладувався зміст картинки – то при спробі протрактувати його як звук – ми нічого окрім шуму не почуємо. Проте немає гарантії, що не існує таких побайтових ланцюжків, які несуть у собі одночасно декілька змістів і ми зможемо трактувати їх в залежності від того який зміст ми хочемо отримати. Принаймі теоретично це можливо.

Таким чином, може виявитися, що світ, тобто все що нас оточує, само по собі не має змісту. Мається на увазі, якщо забрати зі світу усіх людей, та інших істот, які так чи інакше володіють певною свідомістю – то все втратить зміст. Світ перетвориться на шум або на хаос. Уявіть собі білий шум, який колись можна було часто спостерігати на старих аналогових телевізорах – так виглядатиме та звучатиме світ, коли в ньому не буде свідомих істот.

Те, що є у нас спільного – це спільний протокол запису та зчитування інформації, який кожна людина носить у собі та передає по наслідству як генетично так через виховання. Вона вибираэ ыз того хаосу те, що вважає за потрібне та упускає решта – таким чином це все кристалізується у її свідомості.

Коли ми слухаємо музику – ми звертаємо увагу на основну гармонічну лінію, деколи на фон. Ми свідомо пропускаємо фрагменти або фактори, які не вкладаються у загальний ряд – ми називаємо це шумом або дефекторм.

Саме така властивість людської свідомості сприяла появі нового в свій час способу шифрування – стеганографії.

Стеганографія – це спосіб шифрування інформації таким чином, щоб приховати у отриманому повідомлені поміж основної інформації – зашифровану.

Зображення дерева з прихованим за допомогою цифрової стеганографії в ньому іншим зображенням. Зображення заховано за допомогою видалення всіх, крім двох молодших бітів з кожного колірного компонента і подальшої нормалізації.

Зображення кота, витягнуте з зображення дерева, розташованого вище.
Іншими словами – стеганографія спосіб наділення фрагмента інформації одночасно декількома змістами.
Таким чином, змінюючи фокус, тобто змінюючи представлення про те, що можна вважати шумом, а що інформацією ми можемо “перемикатися”, як перемикається радіо чи телевізор налаштовуючись на той чи інший частотний діапазон і виділяючи для себе лише те що “співпадає” з їх внутрішньою частотою.
В той час як сам процес “бачення сенсу” – дар усіх так чи інакше усвідомлених істот, бачення сенсів – дар мудреців.
 Зе енд.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s