Час – ілюзія ?

Час – поняття не первинне а вторинне.
Первинне – частота.

Частота – це властивість, притаманна об’єкту. Вона статична. Вона є даністю. Частота – не є процесом і вона може існувати незалежно від часу.

Сам же час породжується частотою.
Нехай нам потрібно дізнатись частоту коливання струни. Після збурення, струни ми синхронно починаємо рахувати дві речі:

  1. кількість коливань струни;
  2. кількість секунд.

Якщо б ми використовували механічні годинники з маятниками для вимірювання часу , то кількість секунд – це фактично кількість коливань маятника .
Тепер обовязковою умовою є синхронно зупинити обидва відліки. Таким чином ми матимемо кількість коливаннь струни і маятника. Поділивши перше на друге ми кажемо, що отримали частоту першого. Але насправді ми визначили пропорцію. Пропорцію між двома кількостями – безрозмірну величину. Ми штучно привязали час до коливань маятника годинника. Ми могли привязатися до будь чого. Це б не змінило суті частоти.

Але ми говроимо про вимірювання часу. А чи стосується це самої суті часу?

Частота – це пропорція між двома кількостями.

Кажуть минулого вже нема, майбутнього – ще нема, – є тільки теперішній момент. Але все в світі – це процес. Якщо все зупинити не буде нічого. Ми не побачимо нічого, бо навіть світло застигне. Та що говорити, навіть наше сприйняття застигне. Виходить без часу нічого існувати не може. Мусить бути хоча б два моменти часу для того, щоб хоч щось було. А як можуть одночасно існувати дві точки часу в один момент?

Наш мозок робить це можливим. Він ловить момент робить його дублікат, потім ловить наступний – і тоді в один момент часу одночасно існують два моменти. Але лише в нас в голові.

Формула вимірювання частоти  f=k/t, де k-кількість коливань досліджуваного явища, t – кількість коливань маятника. Обидві кількості не існують одночасно. Бо минулих коливань вже нема, майбутніх ще нема. А в один момент часу про ніяке коливання мова йти не може. В один момент часу кількості коливань можуть існувати лише в нашій пам’яті.

Виразимо час з формули, що вище : t=k/f. Відомо, що величина коливання струни завжди стала. Вона визначається лише її довжиною. Оскільки довжина – це властивість об’єкта, яка не залежить від часу – частота така ж сама властивість. Маючи інформацію про параметри струни (довжина, метріал, товщина і т.д. ), ми знаємо і частоту. Відловивши коливання струни та розгорнувши їхні копії в мозку ми знаємо їхню кількість. Поділивши цю кількість на частоту, наш мозок доходить висновку скільки пройшло часу.

Ок. Але ж мозок не знає, яка частота струни. Звідки він бере f щоб зрозуміти час.

Справа в тому, що наше сприйняття – дискретне. Ми сприймаємо з певною частотою. Процеси мислення мають свою внутрішню частоту (ВЧ) (щось схоже на тактову частоту процесора в компютери) Так само сприйняття має свою (як кадрова частота в відеокамери). Що-що – а свою ВЧ наш мозок знає точно, тому що саме мислення базується на ній. В формулу він “підставляє” своє f. І так дізнається про час.

Час – субєктивне відчуття пропорції (співвідношення) між кількістю зовнішніх коливань явища до значення внутрішньої частоти.

Внутрішня величина не є постійною. Вона змінюється в залежності від нашого стану. Ми спимо, біжимо, думаємо, хворіємо – все це впливає на нашу внутрішню частоту.  Тому субєктивно ми відчуваємо як час іде то швидко то повільно. Щоб дійти згоди ми перестали порівнювати з внутрішньою частотою і перейшли на частоту коливання годинника. Але треба памятати, що таке визначення часу – штучне.

Час не може йти сам по собі, якщо не існуватиме джерел (обєктів), які не взаємодіють між собою і не мають своєї частоти.

Якщо все в світі зупинити – до найменшої частинки – зупиниться і час.

Якщо збільшити кадрову частоту відеокамери і потім запустити відео, ми побачимо відео в режимі, як то кажуть – slow motion. Здається що уповільнюється світ але насправді пришвидшуються швидкість наших внутрішніх процесів. Правильно сказати не “насправді” а “з іншої сторони” – бо ще невідомо, яку з пропорцій можна більше вважати справжньою та природньою – між кількістю коливаннь і внутрішньою частотою чи к-стю коливань та зовнішньою.

Слимак не може побачити політ бджоли бо за частоту оновлень його мозку бджола встигає зявитись і щезнути за мить

Кожен працює на своїй частоті.

Чим менші обєкти зазвичай тим більша його частота.

Серце мухи бється 20 раз в сек. Наше 1 раз. У слона раз в 2 секунди.

Це як дивитися на нічне небо. Ми можемо дивитися на нього 5 хв і дійти висновку що воно непорушне. Після спостереженням за небом цілу ніч наше уявлення про нього міняється.

Все залежить від частоти оновлень сприйняття субєкта і частоти існування обєкта.

Чи можливі тоді подорожі в часі? Думаю, відповідь на це питання хто захоче знайде сам… 🙂

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s