Чи може машина розуміти?

До нашого мозку кожної секунди приходять нові і нові сигнали. Ми одразу розділяємо їх на тактильні, візуальні слухові і так далі. І коли ми чуємо слон, перед нами постає та сукупність сигналів, яка до нас поступала, коли ми бачили слона, що ми чули, що відчували, коли доторкались до нього. І це здається нам зрозумілим. Хоч і природи сигналів, які до нас поступали ми не знаємо. Нам головне знати їхнє місце у нашій голові.

Якщо збити всі сигнали в одну “кучу”, то, фактично, виходить так, що від самого народження ми отримували потік незрозумілих нам сигналів, які на перший раз можна вважати хаотичними. Але з часом ми почали зауважувати (завдяки памяті), що деякі сигнали повторюються частіше – а деякі рідше. Одні сигнали поступають послідовно один після однго, а інші одночасно. Одні сильні інші ні. І навіть наші внутрішні відчуття, такі як відчуття болю, наприклад, – теж спочатку для нашого мозку були як зовнішні. І з часом ,надаючи більшої ваги тим сигналам, що зустрічаються частіше, а меншої – тим, що менше, – ми побудували пену ієрархічну систему сигналів в наші голові. Сигнали, які приходили завжди одночасно, або послідовно, але невіддільно одні від одної стали для нас сутностями, яких ми зараз називаємо обєктами. Такі слова сутності ми стали називати, тобто додаючи до них певні звукові ярлики.

Таким чином незрозумілий набір сигналів став для нас світом, яким ми його сприймаємо зараз.

Саме тому, я вважаю що, щоб навчити машину розуміти тексти їй не обовязково пояснювати що таке означає той чи інший термін. Їй не треба показувати картинок відео чи ще чогось, щоб вона розуміла текст. Все що треба, це “нагодувати” її горою текстів та дати можливість їй скласти мережу зі слів та зв’язків між ними. Все. Все решта, вона зрозуміє самостійно. Їй не треба бачити ліс ,щоб вона знала, що воно таке. Коли запитати її що таке ліс, вона одразу скаже, що ліс – це дерева, листя, тварини, свіже повітря. Тому що саме з такими словами він найчастіше зустрічається, а значить – асоціюється. Коли запитати чи є в лісі магазини – вона зможе дійти висновку, що скоріше ні, адже “відстань” між словами ліс та та магазин у її системі значна. Звичайно якийсь зв’язок буде, адже не раз програма могла зустрічати словосполочення накшталт “магазин лісних виробів”, чи “магазин на вулиці Лісна”, але таких випадків буде значно менше аніж повинно би було бути. Поріг, який визначає чи достатньо міцні звязки між словами корегується автоматично в процесі самонавчання.

Таким чином – її світ це слова, наш світ це сигнали. Саме тому далеко не обов’язково пояснюати машині що є що.

big-data-spur-development-semantic-web

Таким чином, нагодувавши систему текстами довільної мови, система починає розуміти її. Навіть, якщо це якась стародавня мова, яку ніхто з людей не знає. Головне, щоб та мова не була хаотичною тобто містила в собі якісь закономірності. Адже хаос не несе ніякої інформації. Потік інформації повинен бути асиметричний тобто немати рівномірного розподілу.

Як людина, температура тіла котрої = температурі оточуючого середовища – стає мертвою. Так і тут, мусить бути якийсь зсув рівноваги, якась неоднорідність, щоб був сенс, був зміст, було життя.

Згадаємо знову шум на екрані телевізора. Там ймовірність знаходження пікселів рівномірна по всій площині екрану. Картинка ж зі змістом містить неоднорідності, області де переважає той чи інший колір. Саме такі неоднорідності надають зміст.

Коли є неоднорідності, тобто є різниця – можна про щось говорити. Якщо би не було ночі, наприклад чи говорив би хтось про день? Якщо би не було чорного, не було би сенсу говорити про біле. Тому що все є біле. Для чого його позначати. Якщо би не було різниці між кольорами – поняття колір просто би не використовувалось. У наших головах не було би такої комірки. Його би просто не існувало.

Саме тому, я висуваю гіпотезу – що будь яка неоднорідна система має зміст. Не тому що так є. А тому що наша свідомість усьому, що має неонордності надає сенс.

Іншии словами. Для існування чогось у системі – система повинна бути неоднорідною. Для того, щоб те “щось” мало сенс – неоднорідності повинні зустрічатись декілька разів.

Як працює наш мозок?

Він детектить зміни. Це як в фізиці зміна магнітного поля створює струм. Нема зміни – нема струму. Так і мозок реагує лише зміну неоднорідності. А потім накопичує в пам’яті усі зміни, які відбувалися. Ці зміни ми називаємо сигналами. Кожна зміна – змінює пропускну здатність нейрона, та звязки між нейронами. Іншими словами – зміна застигає у нас у мозку, таким чином дозволяючи заморозити себе. Мозок колекціонує зміни, за допомогою мозку зміна застрягає і не зникає безслідно. Зміну по іншому називають квантом енергії. Зміна це і є енергія.

Саме завдяки тому, що є ми – є світ. Я маю на увазі світ, який знаємо його ми. Світ повний змісту. Адже лише ми надаємо йому його.

Таким чинокм, зліпки енергії зберігаються в нас у мозку. І там вони створюють систему. Неоднорідну систему, так як одні сигнали сприймаються частіше ніж інші.

Кожен новий сигнал, сприймається через призму уже сприйнятих сигналів, а тому не в чистому вигляді. Він проходить до того місця в мозку куди йому дозволять інші сигнали, що застигли в мозку. І втому місці застигає сам.

Система сутностей та взаємозвязків між ними представляє наш світогляд.

Коли людина думає – сутності оживають, тобто набувають енергії, пробуджуючи через зв’язки інші сутності, які з ними звязані. Ці звязки називають асоціаціями. Коли енергія починає свою подорож по сутностях(образах), і коли вони отримують заряд енергії, вони оживають – пробуджують інших – засинають, розстрачуючи свою енергію між іншими. Така хвиля енергії між повязаними між собою сутностями називається мисленням. Енергія, яка запускає мислення може приходити ззовні – як збурення неоднорідності в зовнішньому середовищі, або збурення в самому мозку. Будь яка зміна пускає хвилю, що називається потоком енергії.

Система може бути і рівномірною і нерівномірною одночасно. Система може бути рівномірно розподілена, але якщо брати її частину – вона може стати неоднорідною на тій частині. Наприклад, якщо на екрані зображено однакову кількість рівномірно розподілених білих та чорних точок – вона хаотична. Проте якщо взяти лише частину екрану, то може виявитись що для тієї частини сума білих точок переважає. А отже є нерівномірність. А отже можна шукати схожість та повторювальність і творити зміст.

Деколи, просто, якщо поділити екран навпіл то з однієї однорідної системи можна отримати дві неоднорідні, а там же можна шукати закономірності, будувати світи творити сенси.

Однорідна система – немає змісту а отже вона за своїм змістом – це нічого. Пустота. Таким чином поділивши пустоту можна отримати два повноцінні світи.

Напрошується аналогія про матерію та антиматерію. Коли матерія і антиматерія зєднуються вони стають нічим. І знову ж таки ми можемо розділити ніщо навпіл отримавши матерію і антиматерію а отже світи. Проте до цієї аналогії, я б ставився з обережністю, її треба ще як слід перевірити та обдумати.

Можна сказати, що світ може виявитись і пустотою і світом одночасно. І якщо віддалятись від нього, тобто розширювати межі спостереження то він може мінятися зчезати і знов творитись.

Дякую за час.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s