Коли я уявляю собі якусь букву – кожен раз вона постає в моїй уяві забарвленою в певний колір. Тобто кожна буква має свій колір. Не знаю з чим це пов’язано. Є версії, що вивчаючи букви в букварі – всі вони були по-різному розмальовані. Інша версія – що буква приймає той чи інший колір через слова, в яких вона вживається та які так чи інакше стосуються певного забарвлення.
Так “з” – в мене яскраво зелена, “н” – синя (напевне від слова “небо”). А як пояснити чому “м” – зелена, “л” – жовта а “р” – червона?
Нещодавно заговорили про то з другом – виявилося, що і в нього, якщо вдуматись, літери чомусь не чорно-білі. На моє здивування більш ніж половина кольорів у наших алфавітних гамах – співпали.
Це схилило мене до думки, що літера несе в собі значно більше ніж просто звук. І я почав пошуки…
Вже близько місяця цікавлюся мовою, словами та всім з чим вони пов’язані. Адже слова – це найпопулярніший інструмент мозку, це те до чого ми вже настільки привикли, що і не вдумуємось навіть. Але що стоїть за словами? Яку історію трансформацій вони випробували на собі? Розуміючи це – ми краще розумітимемо мислення наших предків, власне мислення, а отже – самих себе.
Етимологія слова – це опис походження слова, історія його появи. Зараз доступно маса етимолгічних словників. Кожен з них пропонує свою версію походження слова. Котра з версій правильніше залишається нерозгаданим.
Читав недавно про мову есперанто. Думав, як би було добре придумати свою мову. Писати нею, розмвляти нею. Написати прошивку для телефона і все наявне там автоматично перекладати на власну мову. І ніхто ніколи не догадається що я в даний момент читаю, що пишу, що записую на диктофон. Навчити найкращого друга, дружину, дитину та розмовляти з ними)
Коли дійшло діло до формування слів – іменників, тут я зупинився. Я подумав : “як би було добре, якби словами можна було передати форму об’єкта, його колір, величину, тактильні якості”. Як би було добре, коли назва об’єкта містила і його призначення. Щоб слово містило собі все, що, навіть, читаючи його вперше, знаючи правила формулювання слів мови, можна було б зрозуміти про що йдеться.
Але на моє здивування я зауважив, що в українській мові шось схоже є.Якщо аналізувати лише слова, які збереглися для нас в первозданому вигляді можна дійти висновку, що всі вони побудовані за певними правилами. Що між ними там реальними об’єктами є якась закономірність.
Я виключив логіку та просто інтуєтивно почав записувати, що для мене, який звук означає :
а – назовні, вдаль
б – звук як по дереву
в – вязкість, протяжність, вічність
г – згин, вигин
д – твердість
е – ніщо
ж – шаршавість
з – подразнення
и – прямота, полощина, паралельність
і – тонко
й – мякість
к – карявість, кострубатість, кривизна
л – гладкість, легкість,
м – мякість,
н – нейтральність, холод
о – охват
п -тупість, порожнеча, пустота, простота
р – різкість, рязючість, стрімкість,
с – срібло, переливання, звучання
т – звук, як звук коли палицею в землю. Напівмякість,
у – всередині
ф – порожнеча, повітря
х – дух, хмара, дах, хата, вихор, хурделиця, хуртовина,
ч – маленьке
ш – шаршавість, шелест, шум,
Слово гора. Містить в собі звуки “г” – вигин і “р” – різко. Те саме “Ріг” – ті самі літери – те саме значення. Ш – це шум, шелест, шаршавість – всі ці слова говорять про хаотичність чи то в звучанні, чи то надотик (шаршавість, як рівномірна розпиленість дрібних виступів по поверхні). Л – дійсно використовується у гладких словах на противагу р і к – “гладко”, “глечик”, “глина”. Зауважте Г та Л в поєднанні наче б то говорять “глечик” – той що “зігнутий” “гладко”. К надає чіткості контурам. Так слово Край – означає різкий чіткий контур. Тому може оначати як обрив так і територію окреслену межами. Ч – означає малість частина чогось – частина (додавання ч створює зменшену пестливу форму : хлопчик, зайчикб річенька). Д – твердість .
Незнаю…напевне це все надумано. Але цікаво… По моєму “ета всьо нє спроста…”)
П.С.
Забігаючи на перед – ні, я нічого не вживав і не курив)
ВОДЕВІЛЬ 